Яке місто побудували на затонулих кораблях?

За часів Радянського Союзу на Каспійському морі був побудований абсолютно унікальний об’єкт – справжнє місто на палях з п’яти- і дев’ятиповерховими будинками. Називається він Нафтові Камені.

Ідея на той рахунок, що далеко в море можна добувати нафту за допомогою пробурених свердловин – давня. Виявляється, ще в 1896 році в гірський департамент міста Баку надійшла письмова прохання від інженера В. Згленіцький Вітольд з пропозицією почати качати нафту з надр Каспію.

За попереднім розрахунком, під дном моря знаходяться десятки мільйонів тонн нафти. З берега взяти її неможливо, так як до родовища понад 50 км моря. Але все вперлося тоді не тільки в фінанси, а й в технології (потрібного досвіду морського видобутку нафти не було). Лише в 1946 році повернулися до ідеї Згленіцький Вітольд.
Нафтові Камені, вид на Каспійське море

Щодо мілководна частина шельфу Каспію в районі Черних Каменів дозволяла брати нафту буровим способом з платформ і вивозити її на наливних баржах. Освоєння видобутку чорного золота в море почалося промисловим методом в 50-і роки минулого століття. Не обійшлося без складних проблем.

Економічно невигідно було доставляти нафтовиків на численні бурові установки і через кілька днів міняти їх на тих, що відпочили. Постало питання про будівництво на шельфі населеного пункту на палях – так почалася історія міста.
Доки на Нафтових каменях

Спочатку це було невеличке селище з одноповерховими бараками. Пізніше стали будувати нормальні двоповерхові будинки. Але все одно умови роботи і життя в селищі були дуже важкими. Лише після відвідин родовища Хрущовим почалися кардинальні зміни. Він дозволив направити з бюджету СРСР значні кошти на будівництво повноцінного міста в море з п’яти- і дев’ятиповерховими будинками на платформах. Під них затопили кілька великих суден з насипаним в трюми грунтом. Додатково поверх затонулих суден був насипаний ще шар грунту, доставленого баржами з берега. Для міцності все залили бетоном.

Місто було розрахований на п’ять тисяч людей. У ньому було все необхідне з соціальної інфраструктури. Зараз в цьому незвичайному місті на воді живуть і трудяться близько двох тисяч чоловік.
Пам’ятник нафтовикам на Нафтових каменях

З розпадом СРСР серйозно ускладнилися господарські зв’язки. З більш ніж 200 свердловин нормально дають нафту менше половини. Труднощі пов’язані, перш за все, з запасними частинами. Позначилося й те, що рівень Каспію помітно підвищився. До цілого ряду бурових вже дістатися неможливо. У самому місті частково підтоплені перші поверхи будівель. Сирість не сприяє збереженню житлового фонду. І хоча заробітки на Нафтових каменях вище, ніж на березі, на вахту сюди їдуть неохоче. Адже жити в «мокрому» будинку – шкодити своєму здоров’ю. До того ж в шторм (а вони тут зовсім не рідкість) вахтовикам немає зміни і треба працювати далі.

Все це, звичайно ж, позначається на настрої людей. На психіку діє і те, що в місті дуже жорсткий режим охорони. Пов’язано це з привабливістю його для терористів. Щоб вони не проникли на Нафтові Камені під різними «легендами», в місті закрили мечеть. Міра, зрозуміло, вимушена і виправдана. Навіть в якості журналіста з посвідченням престижного видання сюди не потрапити. Запити відхиляють без пояснення причини.
Поштова марка СРСР 1971 р присвячена Нафтовим Каменям

Хоча потрапити хотілося б. Все ж дуже заманливо: місто адже вражає не тільки масштабами рішень архітекторів, але і красою багатоповерхового будівництва, великою кількістю естакад та інших майданчиків над водою.

Ссылка на основную публикацию